Через складність основного запального захворювання кишечника у нас досі немає повноцінного етіотропного лікування (тобто усунення безпосередньої причини захворювання). З сучасними медичними знаннями ми можемо ефективно полегшити або усунути симптоми, але ми не маємо інструментів, які могли б повністю вилікувати пацієнта. До базових препаратів, що застосовують за виразкового коліту, належать аміносаліцілати. Найбільш популярними з них є месалазин (Асамакс, Пентаза, Салофальк) та сульфасалазин (Сульфасалазін-ЕН). Ліки цієї групи можна призначати як перорально (гранули, пігулки), так і ректально (свічки, клізми) за проктиту. Ці препарати є найпоширенішим вибором за легких загострень захворювання та як підтримувальна терапія. Глюкокортикостероїди – це протизапальні препарати, які призначають пацієнтам із загостренням симптомів захворювання, щоб допомогти швидко та ефективно полегшити їх. Залежно від вираженості симптомів захворювання, ліки можна вводити внутрішньовенно, перорально або ректально. Внутрішньовенна форма найчастіше застосовується у хворих у період госпіталізації з приводу середньотяжких та тяжких загострень захворювання. Зазвичай, після виписки зі стаціонару рекомендується продовжити пероральне лікування з поступовим зниженням дози. Залежно від типу стероїду, що використовується, дозу можна знижувати на кілька міліграмів щотижня або два, або перейти на прийом через день. Щоразу, коли графік зниження стероїдів встановлюється лікарем, дуже важливо припинити їх приймати належним чином, щоб уникнути раптового рецидиву захворювання. У лікуванні хронічних захворювань глюкокортикостероїди не можуть прийматися високими дозами через низку побічних ефектів. Імунодепресанти є ще однією групою препаратів, що використовуються у лікуванні загострень або як підтримуюча терапія у пацієнтів, що не переносять або не реагують на стероїдну терапію. До цієї групи входять азатіоприн (наприклад, Імуран, Азатіоприн ВІС), метотрексат (наприклад, Метекс, Метотрексат) і, рідше, 6-меркаптопурин (Меркаптопурин ВІС) та циклоспорин (наприклад, Циклаїд, Екворал). Їх зазвичай використовують пацієнти з трансплантатами у запобіганні відторгненню органів, але через сильний ефект зниження реакції імунної системи вони також зменшують симптоми захворювання у пацієнтів із запальним захворюванням кишечника. На жаль, основним недоліком цієї групи препаратів є велике навантаження на печінку, тому на початковому етапі застосування лікар рекомендує регулярно перевіряти рівень печінкових ферментів. Деякі пацієнти також можуть не переносити приймання імунодепресантів: найчастіші симптоми – нудота, біль у животі, висипання. Протягом лікування імунодепресантами слід уникати тривалого перебування на сонці.
Останню і, водночас, найбільш досконалу групу становлять біологічні та біоподібні препарати. Це молекули природного (людського чи тваринного) походження, які по-різному впливають на запальний процес в організмі вже на клітинному рівні. Вони можуть як інгібувати утворення сигнальних молекул, відповідальних за стимуляцію клітин імунної системи до вироблення речовин з прозапальним ефектом, так й інгібувати або модулювати відповідь клітини на ці молекули, або зупиняти утворення прозапальних речовин в організмі, у самих клітинах. Одним словом, це препарати, які по-своєму «нейтралізують» надлишкову активність клітин імунної системи. Безліч механізмів, відповідальних за виникнення запалення кишечника, дає величезне поле у пошуку нових методів лікування та профілактики загострень ВК та хвороби Крона. Біологічні препарати – це майбутнє медицини, а доступні та схвалені нині молекули (інфліксімаб, адалімумаб, устекінумаб, ведолизумаб, тофацитініб), є найкращим і найбільш ефективним засобом лікування рецидивів запального захворювання кишечника середнього та тяжкого ступеня.
